До в і д к а
за наслідками аналізу причин скасування судових рішень місцевих судів Львівського апеляційного округу за другий квартал 2016 року
За другий квартал 2016 року, Львівським апеляційним господарським судом переглянуто751 апеляційну скаргу на рішення господарських судів першої інстанції, з яких скасовано та змінено 141 судове рішення, що становить 18,8% від кількості переглянутих в апеляційному порядку за цей період.
По областях вказані показники є наступними:
господарському суду Львівської області скасовано 49 судових рішень, що становить 14,4 % від кількості переглянутих апеляційних скарг (341);
господарському суду Івано-Франківської області скасовано 30 судових рішень, що становить 22,6% від кількості переглянутих (133);
господарському суду Тернопільської області скасовано 12 судових рішень, що становить 10,3% від кількості переглянутих (117);
господарському суду Закарпатської області скасовано 27 судових рішень, що становить 38,6% від кількості переглянутих (70);
господарському суду Чернівецької області скасовано 22 судових рішення, що становить 25% від кількості переглянутих (88).
По категоріях розглянутих справ кількісна характеристика є наступною.
У справах щодо укладення, зміни, розірвання, виконання або неналежного виконання та визнання недійсними договорів:
· купівлі-продажу скасовано та змінено 30 судових рішень, що становить 21,3% від кількості скасованих за вказаний період;
· оренди – скасовано та змінено 3 судових рішень, що становить 2,1% від кількості скасованих;
· підряду – скасовано та змінено 9 судових рішень, що становить 6,4% ;
· надання послуг - скасовано та змінено 7 судових рішень, що становить 5%;
· банківської діяльності (кредитування) – скасовано 15 судових рішень, що становить 10,6% від кількості скасованих.
У справах щодо спорів, які випливають з недоговірних зобов’язань скасовано 12 судових рішень, що становить 8,5%.
У спорах, пов'язаних із корпоративними правовідносинами, скасовано та змінено 5 судових рішень, що становить 3,5 %.
У спорах, пов’язаних із земельними відносинами скасовано та змінено 18 судових рішень, що становить 12,8% від кількості скасованих.
У спорах, пов’язаних із захистом прав власності скасовано та змінено 6 судових рішень, що становить 4,3%
У спорах, пов’язаних із застосуванням природоохоронного законодавства скасовано та змінено 2 судових рішення, що становить 1,4%
У спорах про банкрутство скасовано та змінено 21 судове рішення, що становить 14,9%.
В інших спорах скасовано 13 судових рішень, що становить 9,2 % від кількості скасованих.
Станом на31.08.2016 року до Вищого господарського суду України оскаржено 65 постанов (ухвали) Львівського апеляційного господарського суду, якими скасовано рішення місцевих господарських судів уI1 кварталі 2016року, з яких 16 судових рішення касаційною інстанцією залишено без змін та 11 скасовано. Призначено до розгляду в касаційній інстанції 8, повернуто касаційних скарг – 11, скеровано до ВГСУ – 24, зареєстровано та здійснено автоматизований розподіл – 2.
Проаналізувавши причини та підстави скасування рішень місцевих господарських судів Львівського апеляційного округу в IІ кварталі 2016 року слід зазначити, що місцевими господарськими судами в більшості випадків порушуються вимоги ст.43 ГПК України щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
У справах щодо укладення, зміни, розірвання, виконання або неналежного виконання та визнання недійсними договорів.
Задовольняючи частково позов про стягнення заборгованості за договором підряду, місцевий суд дійшов до висновку про те, що відповідач зобов'язаний оплатити позивачу лише 70% виконаних лісозаготівельних робіт, оскільки умовами договору встановлено поетапний порядок оплати підрядних робіт, на підставі актів виконаних робіт. Оскільки строк для проведення остаточного розрахунку за виконані позивачем підрядні роботи (30% вартості виконаних робіт) не настав, позовні вимоги в цій частині заявлені передчасно.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач зобов'язаний оплатити позивачу лише 70% виконаних лісозаготівельних робіт, прийнятих за актами прийому-здачі виконаних робіт від 12.11.2014 та від 23.01.201 без жодних зауважень і заперечень. Однак, взявши до уваги пункти 8.3., 5.1. та 10.9. договору підряду, дійшов до висновку про те, що загальна вартість виконаних позивачем підрядних робіт має бути зменшена на 10%, оскільки передбачені договором підрядні роботи були виконані позивачем неповністю та несвоєчасно і відповідальність за це передбачена в п. 10.9. договору підряду.
(Постанова ЛАГС від 13.06.16 у справі №914/163/16 господарського суду Львівської області, б/з постановою ВГСУ від 17.08.2016)
Аналогічна №914/159/16 – постанова ЛАГС від 23.05.16, не оскаржувалась.
Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в позові про стягнення заборгованості, колегія апеляційної інстанції зазначила про помилковість висновку суду щодо задоволення позову, оскільки оригіналу угоди про переведення боргу в позивача немає, так як така надійшла до нього в електронному вигляді на його електронну поштову адресу як додаток до листа, що суперечить приписам ст.513 ЦК України, згідно якої правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Враховуючи, що договір купівлі-продажу та додаток до нього були укладені у письмовій формі, то правочин щодо заміни боржника за зобов’язаннями, що випливають з цього договору, також повинен був вчинятись у письмовій формі.
(Постанова ЛАГС від 24.05.2016 у справі господарського суду Львівської області №914/3549/15, залишено б/з постановою ВГСУ від 27.07.2016)
В окремих випадках підставою скасування рішення місцевого господарського суду було як неповне з'ясування обставин по справі, так і допущення помилок в розрахунках як по основних зобов'язаннях, так і по нарахованих штрафних санкціях, інфляційних, річних тощо.
Скасовуючи рішення в частині стягнення пені та штрафу на підставі п.3 ст.83 ГПК та зменшуючи розмір штрафних санкцій на 50%, апеляційний суд вказав, що порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, а тому суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій з урахуванням майнового стану та негативних наслідків, котрі можуть бути спричинені неналежним виконанням свого зобов'язання по Договору.
При цьому, колегією апеляційної інстанції враховано такі фактичні обставини справи:
- причиною несвоєчасних розрахунків за договором купівлі-продажу природного газу - нерегулярність з бюджету субвенцій на погашення заборгованості з різниці в тарифах у зв’язку із невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування;
- відповідач виконав свої зобов'язання згідно з договором, сплатив суму основного боргу в повному обсязі вартість отриманого газу, що свідчить про добросовісне відношення відповідача до виконання своїх договірних зобов'язань;
- в матеріалах справи відсутні докази, щодо понесення збитків спричинених позивачу неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором купівлі-продажу природного газу;
- майновий стан Відповідача (важке матеріальне становище, що підтверджено відповідними документами: звіт про фінансові результати за 2015 рік, баланс (звіт про фінансовий стан) на 2015 р.).
- окрім пені позивачем нараховані також 3% річних та інфляційні втрати, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем;
- діяльність відповідача є збитковою.
(Постанова ЛАГС від 18.04.16 у справі №914/4134/15 господарського суду Львівської області, б/з постановою ВГСУ від 20.07.2016) «Нафтогаз України»
Змінюючи пункт резолютивної частини рішення місцевого суду, апеляційною інстанцією зазначено про помилки в розрахунках заборгованості по сплаті процентів та пені за несвоєчасне виконання зобов’язань.
(Постанова ЛАГС від 24.05.2016 у справі №909/487/15 Господарського суду Івано-Франківської області)
У спорах, пов'язаних із орендними правовідносинами
Скасовуючи рішення місцевого суду про відмову в позові про зобов'язання звільнити нежитлове приміщення та стягнення заборгованості зі сплати орендної плати та неустойки, колегія апеляційної інстанції зазначила про неправильність висновку суду, що об’єкт договору оренди позивачем не був переданий у визначений договором спосіб - за актом приймання-передачі, а тому враховуючи положення договору оренди у відповідача не виникло прострочення сплати орендної плати, а відтак і відсутні підстави для виконання зобов'язання про звільнення цього приміщення.
Апеляційна інстанція зазначила, що судом встановлено факти отримання орендарем ключів від об’єкта оренди та користування цим приміщенням з моменту підписання договору оренди, що не заперечується орендарем.
Оскільки орендарем не внесено орендної плати протягом трьох місяців підряд, орендодавець скористався своїм правом на відмову від договору оренди, і такий, в силу положень ч. 2 ст. 782 ЦК України, є розірваним.
Статтею 782 ЦК України надано право наймодавцю відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази повернення спірного нежилого приміщення орендодавцю, а повідомлення про виселення та повернення приміщення залишено без відповідді. Наймодавець скористався правом, наданим нормами ч.2 ст. 785 ЦК України, згідно приписів якої, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
(Постанова ЛАГС від 16.06.2016 у справі №907/1173/15 господарського суду Закарпатської області)
Скасовуючи рішення місцевого суду в частині визнання недійсними результатів конкурсу з надання права оренди нерухомого нежитлового приміщення (котельні), що належить до комунальної власності, оформленого протоколом, колегія апеляційної інстанції зазначила, що скаржник був обізнаний про конкурсні умови, про дату та час проведення конкурсу, оскільки для участі в ньому, останнім були подані документи та направлено представників в день його проведення. Оскільки основним критерієм визначення переможця був максимальний розмір орендної плати при обов’язковому забезпеченні виконання інших умов конкурсу, в оголошенні про проведення конкурсу зазначалось про подачу на розгляд конкурсної комісії відомостей про учасника, зокрема, щодо фінансового становища (платоспроможності) учасника конкурсу. Проте, товариством зазначених документів не було надано (що підтверджується протоколом), тобто, у конкурсної комісії не було можливості оцінити фінансовий стан позивача та перевірити спроможність останнього сплачувати орендну плату та виконувати інші зобов’язання з теплопостачання.
(Постанова ЛАГС від 23.05.2016 у справі господарського суду Львівської області №914/3198/15, залишено б/з постановою ВГСУ від 26.07.2016)
У спорах, пов'язаних із кредитними правовідносинами
Змінюючи рішення місцевого суду, яким задоволено позов про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційним судом відмовлено у задоволенні вимоги в частині стягнення за рахунок предмета іпотеки пені, оскільки остання обчислена в іноземній валюті з перерахуванням цієї суми на еквівалент до валюти України (гривні).
Максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного Банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним Банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовим рішенням лише у національній валюті України – гривні (правова позиція викладена у постанові Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі №909/660/14 від 01 квітня 2015- № 3-29гс15 від 1 квітня 2015 року (номер в ЄДРСР 43578669).
(Постанова ЛАГС від 27.04.2016 у справі №909/634/15 Господарського суду Івано-Франківської області)
Ухвалою місцевого суду задоволено заяву ПАТ "КБ "Хрещатик" про зміну порядку виконання рішення суду: змінено порядок виконання рішення суду - в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, - визнано за позивачем ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" право власності на предмет іпотеки.
Скасовуючи ухвалу та відмовляючи в задоволенні заяви, апеляційна інстанція зазначила, що право продажу предмета іпотеки та визнання права власності на предмет іпотеки є різними способами звернення стягнення на предмет іпотеки і повинні доводитися при розгляді справи по суті (підстави позову, умови договору, іпотечне застереження) - зазначені вимоги закону повинні були враховуватись позивачем при виборі способу захисту порушеного права, оскільки від іпотекодержателя залежить право вибору конкретного способу звернення стягнення на майно, а нормами ст.ст.37,38 Закону України "Про іпотеку" передбачено різні способи звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду.
Згідно з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №3-43гс14, від 11.12.2013 у справі №6-124цс13, виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст.ст. 33, 36, ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку", не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.
Пунктом 7.1.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз’яснено, що під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
(Постанова ЛАГС від 04.04.2016 у справі №2/85 Господарського суду Івано-Франківської області, б/з постановою ВГСУ 29.06.2016)
У спорах, пов'язаних із правом власності
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна, місцевий господарський суд виходив з того, що припинення представництва за довіреністю не має своїм наслідком припинення виданих на її виконання дозволів або вчинених на її виконання правочинів тощо, окрім наслідків, визначених ст. 248 ЦК України (припинення передоручення).
Як зазначено місцевим господарським судом, чинним законодавством не передбачено наслідків відкликання такої довіреності у вигляді втрати чинності, виданого на підставі такої довіреності до моменту її скасування, дозволу (чи дозволів), а також інших правочинів, вчинених представником.
Щодо позовної вимоги витребування майна, - судом зазначено, що відсутність повноважень в Концерну “Військторгсервіс” та порушення ним Порядку № 803 на думку прокурора та позивача при укладені спірного договору купівлі-продажу не може тягти будь-яких юридичних наслідків для відповідача ПП "Будівельна компанія Сатурн", яка не може нести відповідальність за недогляд Міністерством оборони України чи органів прокуратури при здійсненні контролю за діяльністю Концерну “Військторгсервіс” та розпорядженням державним майном.
Згідно ч.2 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини” у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.
Згідно рішення Європейського Суду з прав людини від 24.06.2003р. у справі “Stretch v. United Kingdom” (“Стретч проти Об'єднаного Королівства Великої Британії”), визнання недійсним договору, відповідно до якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим, тобто особа - суб'єкт приватного права не може відповідати за помилки державних органів при укладанні останніми відповідних договорів, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при укладанні цих договорів допустили перевищення законних повноважень. Подібні дії держави свідчать про непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно являється порушенням ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Скасовуючи рішення в частині відмови у позові, апеляційним судом прийнято нове рішення про часткове задоволення та визнано недійсним договір купівлі-продажу, а в позовній вимозі про зобов’язання повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" нежитлові будівлі та споруди - відмовлено.
Визнаючи недійсним договір, апеляційним судом зазначено, що відчуження спірного нерухомого майна, що є об’єктом державної власності, відбулося з порушенням вимог законодавства, чинного на час укладення оспорюваного правочину, зокрема без згоди та/або погодження органу управління майном (Міністерства оборони України) та ФДМУ, за відсутності у представника концерну “Військторгсервіс” необхідного обсягу дієздатності на укладення цього правочину (постанова ВСУ від 23.05.15 у справі №3-379гс15).
(Постанова ЛАГС від 09.06.2016 у справі №921/488/15-г/11 господарського суду Тернопільської області)
Місцевим судом у позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна у державну власність відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності, оскільки початок перебігу для позивача-1 розпочався 24.09.09 – з дати затвердження акту службового розслідування проведеного відповідно до наказу МОУ від 21.08.09 №418, а для прокурора у будь-якому випадку з вересня 2009 року, а позивачу-2 (Концерн "Військторгсервіс") про оскаржуваний правочин було відомо у момент його вчинення.
Апеляційним судом рішення скасовано, позов задоволено. При цьому, апеляційний суд виходив з того, що на час вчинення оспорюваного правочину (25.09.08) було відсутнє дійсне рішення (згода або дозвіл) суб’єкта управління державним майном, погоджене з Фондом державного майна України, на відчуження безпосередньо суб’єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, що у силу ст.215 ЦК України є підставою для визнання спірного правочину недійсним як такого, що суперечить актам цивільного законодавства та відсутності у продавця обсягу цивільної дієздатності, з моменту його укладення.
(Постанова ЛАГС від 06.04.2016 у справі №914/3178/13 господарського суду Львівської області, б/з постановою ВГСУ від 14.07.2016)
Порушення місцевим судом норм процесуального права
Скасовуючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, апеляційна інстанція зазначила, що представник позивача був присутній у перших судових засіданнях. Крім того, ним на вимогу суду було подано частину витребовуваних документів, відтак перешкоди для розгляду спору по суті були відсутні.
(Постанова ЛАГС від 08.06.2016 у справі №914/648/15 господарського суду Львівської області)
Рішенням місцевого суду відмовлено в задоволенні решти позовних вимог щодо витребування майна.
Судове рішення мотивоване ст.ст. 11, 16, 179, 181, 186, 187, 188, 190, ст.ст. 386-388, ст.390, ст.ст.397-400, ст.ст.509, 525, 526, 610, 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), ст.ст. 173, 179, 193 Господарського кодексу України (ГК України) і зроблено висновок, що позивачем не доведено обставин, на які він послався як на підставу своїх вимог, зокрема: володіння відповідачем на день подання позову спірним майном та причетності відповідача до демонтажу цього майна; наявності ідентифікуючих ознак деталей та комплектуючих та доказів фактичної вартості витребуваного майна; наявності в матеріалах виконавчого провадження №36517238 висновку експерта про розкомплектування п'ятифарбової аркушевої офсетної машина Shinohara 75 V H Pile.
Колегією апеляційної інстанції з резолютивної частини виключено слово «решти» з урахуванням норм процесуального закону.
(Постанова ЛАГС від 04.04.2016 у справі №914/2448/15 господарського суду Львівської області, залишено б/з постановою ВГСУ від 21.06.2016)
Скасовуючи ухвалу, якою затверджено мирову угоду, та припиняючи провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказана мирова угода, за своїм змістом не відповідає повністю тексту мирової угоди, яка була подана сторонами для затвердження, а саме: в резолютивній частині ухвали суду не викладена преамбула мирової угоди, в якій, зокрема, вказано про обов'язок відповідача звільнити саме самовільно зайняті земельні ділянки, що відповідало і прохальній частині позовної заяви.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (статтею 86 ГПК та статтею 18 названого Закону) ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторін тощо. Проте, ухвала про затвердження мирової угоди зазначеним вимогам не відповідає, що унеможливить проведення виконавчих дій.
(Постанова ЛАГС від 10.05.2016 у справі №914/876/15 господарського суду Львівської області, залишено б/з постановою ВГСУ від 20.07.2016)
Скасовуючи ухвалу про зупинення провадження до закінчення судової експертизи у справі, апеляційна інстанція зазначила про те, що суд першої інстанції під час винесення ухвали про призначення судової економічної експертизи та зупинення провадження у справі не врахував того, що оцінка наведених питань, які ставились не потребує спеціальних знань експерта та стосується застосування норм права та правової оцінки документів бухгалтерського обліку та звіту, оскільки суперечливим є питання щодо фактичної вартості активів позивача за даними останньої річної фінансової звітності, перед укладенням оспорюваного Договору поруки, станом на 31 грудня 2014 року.
Крім того, в матеріалах справи міститься копія звіту про фінансовий стан на 31 грудня 2014 року та копія аудиторського висновку (звіту незалежного аудитора) щодо фінансової звітності станом на 31 грудня 2014 року, які є належними доказами, що підтверджують розмір активів позивача.
(Постанова ЛАГС від 18.05.2016 у справі №907/24/16 господарського суду Закарпатської області, залишено б/з постановою ВГСУ від 26.07.2016)
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 06.04.2016 у справі №909/700/14 скасовано в частині припинення провадження у справі щодо зустрічного позову Приватного підприємства “Прогрес Буд ІФ” до Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним рішення Івано-Франківської міської ради № 1402-45 від 12.06.2014 “Про визнання будівництва самочинним”; в решті ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 06.04.2016 у справі № 909/700/14 залишено без змін.
Припиняючи провадження в частині зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах, оскільки приймаючи спірне рішення Івано-Франківська міська рада діяла як суб’єкт владних повноважень, виконуючи управлінські функції, тому правовідносини, що склалися, є публічно правовими та не стосуються реалізації радою повноважень як власника землі.
Скасовуючи ухвалу в частині припинення провадження, апеляційний суд виходив із того, що ознаки публічно-правового спору, встановлені у КАС України, із зустрічного позову не вбачаються, так як ухвалення рішення Івано-Франківської міської ради №1402-45 від 12.06.2014 про визнання будівництва самочинним та про зобов’язання юридичного відділу звернутися до суду із відповідними позовами - не породжує будь-яких правових наслідків, які виникають за наслідками ухвалення нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії, і до компетенції та повноважень органів місцевого самоврядування не відноситься визнання об’єктів самочинним будівництвом.
Відтак, ухвалення такого декларативного фактового рішення послугувало зверненню з первісним позовом саме до господарського суду в спорі про захист порушеного права на землю.
Крім того, суд першої інстанції не врахував, що хоча приймаючи рішення № 1402-45 від 12.06.2014 Івано-Франківська міська рада діяла використовуючи надані законом повноваження, проте правовідносини, що склалися, не є публічно-правовими та стосуються реалізації радою повноважень як власника землі та породили між сторонами відносини приватного характеру.
(Постанова ЛАГС від 17.05.2016 у справі №909/700/14 господарського суду Івано-Франківської області, б/з постановою ВГСУ від 09.08.2016)
У справах про банкрутство
Приймаючи постанову, якою скасовано ухвалу про відмову в порушенні провадження у справі про банкрутство, апеляційний господарський суд виходив з того, що саме відкриття виконавчого провадження, шляхом прийняття відповідної постанови, є тією обставиною, з якою пов'язується безспірність вимог кредитора; в іншому порядку безспірність вимог кредиторів не може бути підтверджена. За висновком господарського суду апеляційної інстанції, місцевим господарським судом без достатніх правових підстав прийнято ухвалу про відмову у порушенні провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Арсенал Сіті", з посиланням на неможливість встановлення факту безспірності вимог заявника з огляду на те, що списання коштів з рахунків боржника не здійснювалось.
Згідно з ч. 7 ст. 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", господарський суд відмовляє в порушенні провадження у справі про банкрутство, якщо заявником не доведено наявності підстав для порушення провадження у справі про банкрутство; вимоги кредитора є повністю забезпеченими майном боржника; вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду; відсутня хоча б одна з підстав, передбачених ч. 3 ст. 10 цього Закону; за наявності підстав, передбачених ст. 15 цього Закону.
(Постанова ЛАГС від 11.04.2016 у справі №909/1251/15 господарського суду Івано-Франківської області, б/з постановою ВГСУ від 06.07.2016)
Ухвалою місцевого суду за результатами розгляду заяви ДПІ про перегляд за нововиявленими обставинами, ухвалу Господарського суду Львівської області від 20.04.2015 у справі було змінено, та викладено в новій редакції, якими визнано вимоги інспекції на суму 4 346 353,40 грн..
Скасовуючи ухвалу місцевого суду та відмовляючи в задоволенні заяви, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обставина, яку суд першої інстанції визнав як новововиявлену, не є нововиявленою в силу норм ст. 112 ГПК України, оскільки вказані заявником обставини були відомі на час розгляду конкурсних вимог у 2011 році, так як податкові повідомлення-рішення від 09.08.04 та від 13.04.05 двічі оскаржувались боржником - ЗАТ „Львівський керамічний завод” в судовому порядку та були відомі заявнику, оскільки останній - податковий орган.
Крім того, ухвалою господарського суду Львівської області від 20.04.2015, розглядались та були визнані поточні вимоги ДПІ до боржника, тобто ті, що виникли після відкриття провадження по даній справі 01.07.2009. Тому посилання заявника на легітимність податкових повідомлень-рішень від 09.08.04 та від 13.04.05, на підставі яких у нього виникли вимоги до боржника ще до порушення провадження у справі про банкрутство, ніяким чином не могло вплинути на розгляд поточних кредиторських вимог.
(Постанова ЛАГС від 11.05.2016 у справі №8/61 господарського суду Львівської області, залишено б/з постановою ВГСУ від 20.07.2016)
Скасовуючи частково ухвалу про забезпечення позову, апеляційним судом зазначено про порушення місцевим господарським судом приписів ст..67 ГПК в частині одночасного накладення арешту, як на майно, що належить на праві власності відповідачам, так і на їх грошові кошти.
Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу (ст.67 ГПК України).
(Постанова ЛАГС від 16.05.16 у справі №909/203/16 господарського суду Івано-Франківської області)
Інші
Відмовляючи в позові про визнання укладеним договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури в редакції запропонованій позивачем, місцевий суд зробив висновок, що ураховуючи приписи статті 187 Господарського кодексу та частини 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", спір про зобов'язання до укладення відповідного виду договорів може розглядатись судом за умови звернення сторони з вимогою про укладення договору в межах встановленого законом терміну, оскільки в цьому періоді діє обов'язок по укладенню договору, встановлений законом. За межею цього терміну договірний спір може розглядатись в суді тільки при наявності згоди сторін (угода сторін, попередній договір), що в спірному випадку відсутнє. Отже, суд визнав і те, що укладення спірного договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Крихівці після введення об'єкта будівництва в експлуатацію не є обов'язковим для відповідача, відтак вимоги позивача щодо укладення такого договору визнані судом безпідставними.
Скасовуючи рішення та визнаючи укладеним договір, колегія апеляційної інстанції прийшла до такого висновку, оскільки замовником будівництва не повідомлено про наявність інших пускових комплексів, площа забудови яких не була відома позивачу, та не укладено договорів про пайову участь. Відтак, участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури населеного пункту є обов’язковою для замовника будівництва у відповідному населеному пункті, що обумовлює право відповідного органу місцевого самоврядування вимагати від замовника будівництва виконання обов’язку з пайової участі.
При цьому, суд керувався, приписами статей 179, 187 Господарського кодексу України, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Положенням про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно – транспортної та соціальної інфраструктури села.
Мотивуючи рішення, апеляційна інстанція зазначила, що спонукання до укладення договору, визнання укладеним договору, можливе, зокрема, тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов’язаною його укласти через пряму вказівку закону, а застосуванню до таких спорів підлягає законодавство, яке є чинним на момент виникнення переддоговірного спору та його вирішення в судовому порядку.
Приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" унормовано, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Відповідно до частини 3 ст. 179 ГК названої статті укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
За приписами статті 187 цього ж Кодексу судом розглядаються спори, що виникають при укладанні господарських договорів укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом.
Органи місцевого самоврядування знаходяться поза межами процедури прийняття об'єктів будівництва в експлуатацію та позбавлені можливості контролювати момент його здійснення, відтак неукладення такого договору з підстав невиконання замовником обов'язку щодо звернення до органу місцевого самоврядування з відповідною пропозицією свідчить про його ухилення від укладення договору та може бути оскаржено в судовому порядку, у тому числі і після прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію (постанова ВГС України від 20.04.16 у справі №909/946/15).
(Постанова ЛАГС від 02.06.2016 у справі №909/1416/15 господарського суду Івано-Франківської області, б/з постановою ВГСУ від 28.07.2016)
_03_03.png)
